Важко стабілізувати стан дітей на емоційному, соціальному та поведінковому рівнях без стабілізації емоційного, поведінкового та соціального стану їхніх батьків. Діти вловлюють емоційний стан своїх батьків. Чим раніше батьки зможуть стабілізувати власний стан, тим більше шансів у дітей адаптуватись до нової реальності та змінитись. Тому важливо моделювати/демонструвати адаптивну поведінку, яку діти можуть імітувати та застосовувати у своєму повсякденному житті. Ми хочемо ще раз наголосити, наскільки важливо насамперед дбати про себе.

Ознайомтеся з рекомендаціями для дорослих та опікунів, щоб знайти ідеї, які можуть допомогти. Намагайтесь бути тією спокійною людиною, на яку може спертися дитина. Батьки часто відчувають ті ж страхи, що й їхні діти. Але якщо батьки зможуть зберігати спокій, коли дитина панікує це допоможе їх заспокоєнню. Якщо батьки запанікують, дитина злякається ще більше. Важливо зменшити постійну дію стресорів, щоб запобігти розвитку вторинних травм. Є багато дій, які батьки можуть зробити, щоб допомогти дітям впоратися зі страхами.

Ймовірно, ви вже робите все, що можете. Ми сподіваємося, що ці рекомендації дадуть вам більше ідей про те, як стабілізувати вашу дитину чи дітей. Важливо розуміти, що ситуації у всіх різні і вам може знадобитися адаптувати рекомендації, щоб вони краще відповідали саме вашим індивідуальним обставинам. Хоча жодна з цих рекомендацій не позбавить повністю страху, вони можуть допомогти дитині орієнтуватися в страшному світі.

Враховуючи непередбачуваний характер військових подій, можна очікувати вибух сенсорної поведінки. Дитина може бути надмірно активною, бігати, кричати, все трощити, ламати, проявляти агресію.

Заборона та придушення цих природних реакцій на те, що відбувається навколо, може посилити емоційне навантаження.

Варто подумати, як можна дозволити дитині займатися діяльністю, що самостимулює, але більш соціально прийнятним способом. Які альтернативи найкраще підходять вашій дитині?

У випадках постійних аутостимуляцій (удари по предметах, інтенсивні рухи, такі як розгойдування або надмірна вокалізація тощо) можна постаратися перенаправити подібні сенсорні дії дітей на інші. При вокалізації, альтернативою може бути спів чи прослуховування музики. Удари по предметах зменшуються, коли руки зайняті іншими сенсорними іграшками, чи може можливо знайти щось інше, що підходить для удару?

Щоб зменшити тривожність та соціально неприйнятну поведінку, можна включити сенсорні іграшки та ігри у свій розпорядок дня.Чи можете ви включити що-небудь із переліченого нижче в діяльність вашої дитини?

• кінетичний пісок, пластилін або готове солоне/кукурудзяне тісто (можна приготувати вдома без вмісту глютену)

• будь-які ігри з водою (гра з предметами в каструлі, обливання водою)

• ігри з крупами (шукаємо сховані скарби в гречці, сочевиці, рисі або  пересипаємо крупу з однієї ємності до іншої)

• будь-які ігри з диханням (дихання, щоб предмет рухався та падав з поверхні)

• м'яти і рвати папір (наприклад, старі газети), викидаючи їх у відро для сміття

• зробити намет з ковдрами, щоб дитина могла сховатися у разі сенсорного перенавантаження

• закутати дитину в ковдру/простирадло/рушники... і зробити глибокий масаж усіх частин тіла, особливо ступнів та гомілок

• прослуховування класичної музики

• приймати заспокійливі ванни чи душ

   *Сенсорні іграшки та заняття повинні давати дитині можливість досліджувати та краще розуміти своє тіло та виражати емоції. Участь у сенсорній діяльності та гра із сенсорними іграшками часто є нормальною людською потребою у стресових ситуаціях, що допомагає зменшити почуття стресу.

Можуть бути речі або дії, вплив яких ви, можливо, захочете зменшити. Наприклад:

• вплив надмірного шуму (чи є спосіб використовувати беруші?)

• деякі пісень (чи є пісні, що підвищують тривожність у вашої дитини?)

• надмірний час, проведений за гаджетами

Детальніше про здорове харчування та прогресивну м'язову релаксацію читайте у рекомендаціях для дорослих тут.

Навчіть дітей робити часті перерви. Часті перерви можуть допомогти вам повернутися до гармонії. Інтегруйте 10-секундні перерви в будь-яку діяльність, якою ви займаєтеся в даний момент. Вам не потрібно напружуватися, щоб досягти успіху або досягти своєї мети за рахунок свого тіла. Ви можете практикувати 10-секундні перерви під час будь-якої діяльності, будь то навчання в класі, робота з документами, спільна робота з дитиною. Навіть якщо вам потрібно зосередитися на дуже складному завданні, все одно важливо робити ці короткотривалі перерви. Ви можете проводити їх разом з іншими людьми, оскільки їм також може знадобитися коротка перерва. Паузи виконують структурну функцію, яка додає передбачуваності в життя і, отже, певної стабільності. Інакше ви можете виснажити свої ресурси, і ваше тіло змусить вас зробити паузу, але в дезадаптивній формі (іноді у формі надмірного дистресу, роздратування, апатії, хвороби, виснаження тощо).

Використання пауз також повинно відображатися у вашій промові. Робіть паузи, коли розмовляєте з іншими людьми або самим собою. Іноді наші думки мчаться зі швидкістю, яку ми не можемо встежити або зрозуміти, що може викликати стрес. Роблячи паузи, ви зможете сповільнити свої думки, а отже, зменшити стрес і тривогу, яку ми іноді відчуваємо. Розмовляючи повільніше з паузами, ви також зробите вашу промову легшою для розуміння слухачами, оскільки паузи структурують ваш синтаксис і допомагають підкреслити основні ідеї промови. Тому привчайте дітей робити паузи у своєму мовленні. Їм не потрібно поспішати, коли вони розмовляють.

Ви, мабуть, багато чули про глибоке дихання. Глибоке дихання допомагає тілу сповільнитися та відпочити від швидкої діяльності. Навчіть дитину робити вправу на глибоке дихання. Ви можете зробити це разом. Ось приклад того, як дихати:

1. Знайдіть зручне положення і перевірте тіло

2. Вдихайте повітря через ніс і видихайте через рот

3. Намагайтеся дихати м'яко і рівно

4. Іноді допомагає рахунок під час вдиху та видиху (рахуйте від 1 до 5, коли ви вдихаєте та видихаєте).

Ви можете запитати, чи дихання взагалі корисне. Чи впливає це на мозок? Дослідження показали, що глибоке дихання допомагає стабілізувати роботу мозку. Він стимулює блукаючий нерв, який проходить від мозку до черевної порожнини. Це саме той нерв, який відповідає за рефлекс боротьби або втечі. Глибоке дихання допомагає збалансувати парасимпатичну та симпатичну нервову систему, а отже, заспокоїтися.

Ще один спосіб зробити перерву (паузу) – послухати музику, яка вам подобається і яка не викликає у вас відторгнення. Спів, наспівування, іполоскання горла також можуть активувати нерв, що блукає, збалансувати частоту серцевих скорочень і привести себе в порядок. Таким чином, включення музики в життя дитини може допомогти їй у саморегуляції.

Ви можете навчити дітей (і себе) наступним діям самодопомоги після інтенсивного навчання:

• Глибокому відпочинку для тіла

• Дихальній практиці під час перерв

• Медитації/уважності при наявності

• Прогресивній м'язовій релаксації

Використання подібних зображень здатне мати заспокійливий ефект на дітей з обмеженими можливостями. Піктограми можуть візуалізувати розклад дитини або використовуватись для одного конкретного виду діяльності. В даному випадку можна використовувати будь-яку візуальну схему.

Наприклад: "Спочатку + картинка, потім + картинка" бажаної нагороди або наступної дії, щоб мотивувати дитину на щось. Подібний підхід часто використовується для плакатів з правилами «робити і не робити», щоб посилити соціально бажану поведінку, а також як постійні візуальні підказки в різних умовах. Ви можете використовувати його з підкріпленням за кожен крок або виконання всіх правил. Згодом, при правильному застосуванні, дотримання цих правил може стати підкріплюючим фактором.

Наприклад, ви можете створити візуальний розклад. Його можна намалювати від руки та озвучити дитині вголос. Якщо неможливо створити візуальний розклад, проговоріть його вголос і надайте підказки (фізичні, жестові, моделюючі), щоб допомогти дитині виконати заплановані дії.

Розклад та підказки повинні бути простими для розуміння та простими для виконання. Важливо не тільки показати дитині наочний розклад, а й озвучити.

Розглянемо на прикладі вгамування спраги, де дитині потрібно налити собі води з пляшечки.

1. Візьміть чашку (або інший предмет, який може виступати в чашки )

2. Помістіть її на безпечну поверхню (стіл)

3. Візьміть пляшку

4. Піднесіть пляшку до чашки

5. Переверніть пляшку у бік чашки

6. Налийте воду, не проливаючи її за край чашки.

7. Покладіть пляшку на безпечну поверхню

8. Закрийте пляшку

9. Пийте воду

1. дитина одягає піжаму;

2. відносить брудний одяг у кошик для брудної білизни;

3. чистить зуби;

4. вмиває обличчя;

5. йде спати;

6. обіймає маму;

7. слухає розповідь, якою мама читає вголос.

Ритуали виконують важливу функцію життя дитини - формують певні звички, розпорядок дня чи порядок виконання певних дій. Є ще одна важлива функція, яку можуть виконувати ритуали, – запобігання травмам.

Ритуали дають дитині з РАС душевний спокій, тому що вона заздалегідь знає, що станеться далі і що вона має робити. Це частина передбачуваності, яка допомагає людям відчути, що вони можуть упоратися з життям. Ви не повинні робити все передбачуваним і роботизованим, але в деяких моментах вона відчутно допомагає. Наприкінці дня, це забирає надто багато часу, і тому мозок стомлено постійно оцінює оточення і постійно створює нові плани дій. Нам потрібно дати мозку деякий час, зробити перерву, коли йому не потрібно проектувати дії, а можна працювати в режимі автопілота над чимось приємним чи розслаблюючим.

У ситуації, коли ви знаходитесь не вдома через воєнний стан, а в бомбосховищі або у місці тимчасового проживання, намагайтеся максимально підтримувати типовий розпорядок дня дитини та її ритуали. Включення вашої дитини в повсякденну рутину (накрити на стіл, прибрати зі столу, викинути сміття, завантажити пральну машину, полити квіти тощо) також може допомогти вам і дитині переключити увагу з військових звірств на щось кероване і спокійніше. Це дуже важливо.Повторюваний характер ритуалів створює відчуття передбачуваності а, отже, може бути стратегією подолання стресу.

Не кожна дитина здатна виконати ці завдання самостійно. І тут завдання дорослого у тому, щоб допомогти (підказати) дитині навчитися виконувати різні завдання. Навчити дитину виконувати роботу по дому - це також спосіб створити ще одну можливість провести час разом із користю для здоров'я. Залишайтеся позитивними та підтримуйте свою дитину. Зосередьтеся на виконанні 1-2 справ за раз у структурованому середовищі та уникайте примусу дитини. Постарайтеся створити умови, в яких кроки в кожному ланцюжку поведінки (діяльність або рутинній роботі) легко досяжні і приносять задоволення дитині. Хваліть та використовуйте інші види позитивного підкріплення результату. Допоможіть дитині відчути себе успішною та цінною.

Будь ласка, не підключайте дії, які можуть викликати відразу у вашої дитини, і не перетворюйте роботу по дому та ритуали на щось неприємне а, отже, що травмує як вас, так і вашу дитину.

Пам'ятайте, мета ритуалів – принести втіху та радість. Намагайтеся включити у свої ритуали ті дії, які викликають почуття надії, безпеки, комфорту та щастя. Ви можете: малювати за столом, сортувати предмети домашнього вжитку або вивчати нові слова. Обов'язково включіть прогулянки на свіжому повітрі до повсякденної діяльності вашої дитини; похід на дитячі майданчики (по можливості), де дитина може бути серед однолітків. Включіть кілька ритуалів у свій порядок дня. Прикладом може бути годування птахів надворі. Перед прогулянкою разом з дитиною насипайте в банку або пакет крупи, шукайте місця, де можуть бути птахи, та годуйте їх. Випийте гарячий шоколад або сік на лавці перед поверненням додому і т.д. Сміливо вигадуйте ті ритуали, які найбільше підходять вашій родині.

Зміна діяльності дитини з однієї на іншу, у стресовій ситуації може бути поведінковою копінг-стратегією. Тобто, перемикання мозку з однієї діяльності на іншу, в даному випадку з травмуючої ситуації на якусь приємну діяльність. Це може допомогти відвернути дитину від травмуючої ситуації. Якщо можливо, створіть простір, де ваша дитина може залишитися сама, якщо вона не хоче, щоб її турбували або, коли ви знаходитесь поруч. Простір може бути зоною відпочинку з улюбленими іграшками дитини та сенсорними іграшками для емоційної розрядки.

Коли я прийняла вік розвитку моєї дитини, я зняла так багато вимог. Моя поведінка відповідала його віковому розвитку. Це допомагало почуватися щасливими разом. Я дозволила йому бути тим, хто він є, а це, у свою чергу, допомогло йому розвиватися і рости, незважаючи на війну, що триває. Нарешті він почав воркувати і дивитися дуже прості мультики для маленьких дітей. Я змогла дозволити собі поводитися і реагувати на нього так, ніби він дуже маленький, хоч і виглядає зовсім не так. Він почав отримувати те, що йому було потрібне.

Відсутність покарання за недосяжні, що не відповідають розвитку цілі, зосередженість на грі та визнання віку його розвитку допомогли йому і мені краще регулювати свою поведінку та емоції. Наприклад, він почав прибирати свої іграшки, коли закінчував грати чи давав мені кошик із іграшками. Він почав виявляти прихильність до людей. Наприклад, він побіг вітатись і обійматися з моєю подругою, яку не бачив півтора місяця, коли вона була у нас у гостях. Він не звик робити це раніше. Він став проявляти більше позитивних емоцій, і загалом його відносини з людьми покращались. Нині його більше цікавлять люди.

Було непросто прийняти вік розвитку мого сина. Було непросто зняти з нього вимоги. Мені довелося змінити все своє сприйняття його, нашого спілкування, стосунків. Мені треба було повернутися і подивитися на фотографії, коли він був набагато молодшим, коли його сестра була набагато витриваліша, щоб нагадати собі, як вони поводилися раніше, як я звикла їх бачити. Я почала дивитися відео з дітьми, що грають, дітьми, які відповідають його віку розвитку. Дивилася, що їм цікаво, які іграшки подобаються, як із ними грали, як вони та дорослі на відео розмовляли один з одним, які голосові інтонації використовували. Все це допомогло змінити моє ставлення до нашого спілкування, знайти йому відповідні іграшки, змінити тон мого голосу, зустріти його там, де він є.

По можливості намагайтеся дотримуватись цих порад при роботі над своїми відносинами з дитиною (дітьми):

1. Визначте вік розвитку вашої дитини та знайдіть те, що підходить для цього віку.

2. Не вимагайте від дитини більше, ніж вона може витримати (виконати).

3. Полегшуйте інструкції до віку розвитку дитини.

4. Надайте більше підказок, щоб допомогти дитині відчути себе успішнішою. Це не означає надання надмірних підказок.

5. Часто хваліть дитину за виконання інструкцій, як самостійно, так і з чиєюсь допомогою.

6. Не приймайте як належне те, що ваша дитина здатна виконати. Буде доречним знайти можливість відсвяткувати маленькі досягнення.

7. Уникайте надсилання подвійних повідомлень. Не говоріть завуальованими фразами. Фрази мають бути чіткими, короткими та означати саме те, що ви кажете. Якщо ви просите "дай мені чашку", ви повинні розуміти, що дитина дасть вам будь-яку чашку, а не, наприклад, синю, яку ви, можливо, хотіли, але не повідомили про це дитині.

8. Звертайтеся до дитини лише тоді, коли впевнені, що вона не зайнята чимось іншим. Привертайте увагу і тільки потім давайте вказівки.

9. Почуття щастя або насолодження простими речами також можуть допомогти. "Іноді я прокидаюся вранці і вибігаю на вулицю, п'ю теплий чай, чую спів птахів і дивлюся на сонце. Я радий, що живий, мої діти живі. Під час війни я навчився цінувати те, що маю зараз." Таке ставлення може допомогти помічати невеликі позитивні моменти у поведінці дитини (дітей). Спробуйте словесно продемонструвати це своїй дитині (дітям) або показати це будь-яким іншим способом, який вони можуть зрозуміти.

Соціальні історії можуть бути хорошим, доступним способом підготувати вашу дитину до будь-яких змін у її повсякденному житті. Наприклад, якщо ви за день знаєте, що переїжджатимете з одного місця проживання на інше, намалюйте від руки (на серветці, папері) у вигляді коміксу, з коротким текстом, сюжет, в якому ви опишите всі дії поетапно.

1. Ось приклад тексту соціальної історії:

2. Мама та Саша упаковують речі у валізу.

3. Мама та Саша несуть свої речі в машину/автобус.

4. Мама та Саша сідають у машину та їдуть у новий будинок.

5. Дорогою Саша дивиться мультики/грає в ігри/дивиться у вікно.

6. Мама та Саша приїжджають у новий будинок.

7. Мама дуже рада, що Сашко приїхав спокійно і залишився у гарному настрої.

8. Мама обіймає і хвалить Сашка.

Соціальні історії мають найбільший ефект, коли вони підкріплені відео прикладами, словесними поясненнями, частим повторенням, зіставленням намальованого на картинці з тим, що відбувається навколо. Це більш ефективно, ніж просто слідувати статичному зображенню.

Переривання відповіді і перенаправлення - це те, що використовується в поведінковому аналізі для допомоги дитині у вираженні своїх емоцій у прийнятний спосіб. І це те, що можуть використовувати батьки в своїй щоденній допомозі дітям. На практиці це виглядає так: вокалізація може зникнути під час співу або прослуховування музики; удари по предметам зменшуються, коли руки зайняті іншими сенсорними іграшками. Також можна використовувати кінетичний пісок, будь-які ігри з водою та крупами, дихальні практики. Коли дитина хоче щось зламати, можна відривати папір і кидати у відро для сміття і так далі.

Спробуйте реалізувати ігрові елементи та стабілізувати тіло, роблячи глибокий масаж та забезпечуючи сенсорну активність.

Одним з кращих способів допомогти дитині відчути себе прийнятою і, таким чином, зменшити її зухвалу поведінку, є коментування того, що вона робить, описуючи її дії і даючи позитивний відгук про ці дії. Це сприяє відчуттю того, що вас приймають та розуміють, та допомагає встановити найкращі стосунки з терапевтом та іншими членами команди. Ось кілька прикладів таких коментарів, які підкріплюють позитивну поведінку.

Показуючи рефлексивне слухання або коментуючи поведінку, емоції та переживання дитини без суджень та оцінок, ви надаєте психологічну підтримку, якої потребують дитина в стресових ситуаціях. Уважність і вербальне розпізнавання того, що дитина відчуває, як поводиться, може допомогти полегшити емоційний стрес вашої дитини і вирішити конфлікти, досягти взаєморозуміння і відчути взаємне прийняття, що у свою чергу сприяє формуванню здоровіших відносин між батьками та дітьми.

Використовуючи рефлексивне слухання, ви повідомляєте дитині, що ви не тільки слухаєте, але й чуєте її, а так само намагаєтеся зрозуміти та надати підтримку. Ось деякі приклади:

• Схоже, ти справді злякався

• Цікаво, тобі було сумно

• Я бачу, що щось відбувається

• Чим я можу допомогти?

Рефлексивне слухання допомагає вам зрозуміти справжнє повідомлення, яке дитина (або будь-який інший співрозмовник) хоче донести до вас.

У процесі спілкування утримайтеся від:

• переривання;

• поспішних висновків;

• поспішнх питань та моралі.

Наприклад, ви можете почати пропозицію зі слів «Схоже, ви кажете…».

Правила рефлексивного слухання:

1. Прийміть правильну позу. Сядьте поруч або навпроти дитини (присядьте з дитиною навпочіпки/тримайте її на колінах), щоб ваші очі були на одному рівні;

2. Не бійтеся пауз. Після кожної відповіді дитини не поспішайте коментувати та висловлювати свої думки щодо обговорення. Зробіть коротку паузу, перш ніж щось сказати. Цей час необхідний для того, щоб дитина змогла осмислити свої переживання і відчути, що ви з нею;

3. Перефразуйте і повторіть те, що дитина сказала в тому ж емоційному стані, що й дитина. Це дозволить вам уточнити, чи правильно ви зрозуміли дитину, і дитина зрозуміє, що ви її почули.

Наприклад, до вас підходить дитина і каже: "Я не хочу дружити зі своїм братом". Повторіть те, що ви почули, висловлюючи ту саму емоцію, яку ваша дитина показала вам: «ти не хочеш грати зі своїм братом».

4. Дайте дитині зрозуміти, що ви знаєте про її досвід/стан, озвучивши почуття, яке дитина, швидше за все, відчуває в даний момент. Не ставте запитань, чи ваші коментарі мають бути твердженнями. Важко виявити співчуття, ставлячи запитання.

Наприклад, до вас підходить дитина і каже: "Я не хочу дружити зі своїм братом". Можна ставити їм питання на кшталт «Що сталося?», «Ти на нього образився?». Однак у цей момент ви не дасте дитині можливості поміркувати над своїми емоціями, почуттями, переживаннями. Натомість дитина буде у становищі респондента, а не рівноправного учасника та лідера розмови.

Спробуйте сказати: "Ти не хочеш з ним грати.Тобі має бути боляче"

Іншим прикладом може бути ситуація, коли дитина плаче та каже, що хоче додому. Спробуйте спочатку сказати "ти дуже засмучений, ти хочеш додому" замість того, щоб питати "чому ти хочеш додому?"

Коментування поведінки дитини також допомагає дитині зрозуміти, що ви поруч, вам цікаво, що вона робить, це важливо для вас, і в той же час ви не хочете нав'язувати дитині свої правила, думки, ви не хочете моралі, ви близький дорослий, якому можна довіряти, який чує, розуміє та приймає дитину. Крім того, дорослий, що коментує мову, дозволяє дитині краще зосередитися на тому, що вона робить, і пов'язати дії з правильним словниковим запасом. Це також спосіб показати дитині, як описувати речі, що зрештою допоможе їй говорити про себе, речі, події та іншіх людях навколо нього на більш просунутому рівні.

Наприклад, дитина хоче щось знайти у валізі.

Дитина відкриває валізу. Ви кажете: «ти відкрив валізу»;

Дитина дістала одяг із валізи і поклала поряд із собою. Ви можете сказати: «Ти вийняв одяг і відклали його убік. Він тобі не потрібен»;

Дитина знайшла свою іграшку у валізі, Ви можете сказати: «ти знайшов ведмедика!».

Не всі діти перебувають на одому рівні розвитку. У деяких з них знижена рецептивна та експресивна мова. У цьому випадку ви все ще можете працювати над рефлексивним слуханням, але намагайтеся використовувати довжину фраз, зрозумілу вашій дитині.

Наприклад, одна з моїх клієнток повідомила, що має дуже напружені стосунки з сином. Щоразу, коли вона просила його щось зробити, він влаштовував істерику настільки, що вона відчувала себе ображеною. Їй було дуже сумно, що їхні стосунки виглядають розірваними. З її слів, він не хотів нічого робити, про що вона його просила. І навіть, здавалося, що вона була джерелом його сліз, гніву та розчарування. Скорочення кількості вказівок на його адресу та введення коментарів про його поведінку та емоції допомогло їм налагодити стосунки. Щоразу, коли він мав вільний час, вона приєднувалася до нього, говорячи щось на кшталт «це книга», «ти перевернув сторінку», «щасливий, ти виглядаєш щасливим», «ти посміхаєшся», «ти сумний», « слоненя». (вказуючи на слона в книзі), "ти сидиш", "ти дивишся телевізор", "ти дивишся на мене". Лише через тиждень коментування його поведінки та емоцій вона поділилася зі мною дуже приємною новиною. Її син став частіше дивитися на неї, став частіше встановлювати з нею зоровий контакт, перестав відходити від неї щоразу, коли вона приєднувалася до нього під час його дозвілля, почав запрошувати її у свої ігри. Ще за два тижні він став частіше вимовляти фрази з одного-двох слів. Він був радий бачити її. Їм полегшало домовлятися про свій графік. Його істерики зменшились. Вона почала почуватися щасливішою.

Складна поведінка дітей є ознакою того, що вони борються з розумінням та регулюванням емоцій. Тому їм знадобиться допомога дорослих. Коли дорослі поєднуються з емоціями дітей, забезпечуючи емпатичне розуміння, це надає заспокійливий ефект, також названий спільною регуляцією. Ця спільна регуляція дозволяє дітям освоювати навички емоційної компетентності. Дуже часто проблеми з поведінкою зменшуються або припиняються, коли люди відчувають емоційне прийняття та розуміння.

Вдома покажіть дитині відеоролики з дітьми або героями мультфільмів, які виконують різноманітні вправи/танці/йогу. Відеомоделювання допоможе дитині продовжити як когнітивний, так і фізичний розвиток. Не обов'язково знаходитись поряд з дитиною 24/7, дайте їй час побути й одному, пограти самостійно. Важливо навчити дитину проводити час на самоті. У цьому їм можуть допомогти візуальні розклади та ланцюжки візуальної поведінки. Паралельна гра, паралельне дотримання вашого власного візуального розкладу можуть бути ще одним варіантом, який допоможе вашій дитині навчитися поступово проводити час самостійно. У той же час не знаходьтесь занадто далеко від своєї дитини, щоб вона могла легко знайти вас у разі потреби.

Під час гри діти не лише намагаються зрозуміти та взяти під контроль складні ситуації, а й відпрацьовують різні способи впоратися з такими подіями, а потім регулювати свої емоції та поведінку. Це також місце, де вони можуть покращити свої комунікативні навички та продовжувати будувати довірливі відносини. Створення (і постійне вдосконалення) позитивного та довірливого спілкування та емоційного контексту за допомогою гри дозволяє дитині досягти лікувального психотерапевтичного ефекту.

Терапевтична гра – це тип гри, у якій обов'язкові правила обмежуються безпекою. Це гра зі свободою дій дитини та проявом різних емоцій без засудження. Є й ігри з правилами, але правила мають бути зрозумілими для дитини, а спосіб їх введення має бути щадним. За допомогою гри як терапевтичного методу дитина усвідомлює свою значущість, унікальність і почувається прийнятою як особистість.

Випадок із практики. Дівчинка А грає у сюжетну гру. У своїй грі вона розставляє іграшки на підлозі та одночасно розповідає, що відбувається у грі. Поруч сидить терапевт, спостерігає за перебігом гри, коментує дії та висловлювання дівчинки. Дівчинка будує острів (який носить ту саму назву, що й місцевість, де знаходиться її сімейна дача) та залізницю з потягом. Вона садить у потяг ляльку на ім'я Маша і вирішує вирушити на цей острів. Ще поїздом Маша розуміє, що починає мерзнути, і дівчинка починає нервувати. Терапевт пропонує різні способи допомогти Маші зігрітися – знайти теплий одяг чи ковдру, включити опалення чи випити теплий чай. Але дівчина каже, що все це Маші не допоможе. Отже, лялька Маша дістається острова і сподівається, що там буде тепло, але ні, лялька зовсім замерзає. Дівчинка засмучується, починає плакати, їй не подобаються рішення, які вона пропонує сама і ті, що пропонує терапевт. Вони не можуть не вирішити проблеми. Дівчинка довго не може заспокоїтись, бо не знає, що може допомогти Маші зігрітися, адже їй уже дуже холодно. Через деякий час терапевт запитує дівчинку: Що тебе може зігріти, коли тобі холодно?. Дівчинка трохи думає і каже «обійми». Потім терапевт та дівчинка разом обіймають ляльку. Це правильне рішення. Обійми допомагають ляльці дуже швидко зігрітися.

Потрапивши у безпечне середовище, батькам важливо заохочувати ігрову рутину дитини. Батьки можуть використовувати всі доступні їм матеріали/ресурси, починаючи від іграшок, які вони взяли із собою (під час евакуації), і закінчуючи підручними матеріалами. Якщо ви маєте художні здібності, малюйте з дитиною, ліпіть (ви можете зробити тісто самостійно), розігруйте драму або будьте спостерігачем за грою вашої дитини. Також важливо пам'ятати, що будь-яка дитяча гра має бути добровільною, а не нав'язаною. Гра повинна приносити задоволення як дитині, так і вам чи іншим учасникам.

Розвиток гри та інтересу до іграшок може допомогти вам під час переїзду чи перебування у притулку. Наприклад, одна з моїх клієнток працювала над розвитком ігрових навичок та інтересу до іграшок свого сина ще до початку військових дій в Україні. На початку терапії його інтерес до іграшок був вкрай обмежений. На той час, коли почалися військові дії, він мав безліч іграшок, з якими він хотів грати. Це дуже допомагає їм, коли їм потрібно піти до бомбосховища. Вона дає йому список речей у форматі картинки, які він може покласти у свій рюкзак. Тепер він сам збирає свій рюкзак і бере свої іграшки, книги, напої та ковдру. Спостереження за тим, з чим він грає у сховищі, найбільше допомогло їй скласти наочний список речей, які йому дуже потрібні. Ці іграшки допомогли йому навчитися їсти за столом, правильно користуватися туалетом та розвинути нові навички. Наприклад, вона показала йому, як його улюблена лялька користується ванною, і він вирішив скористатися ванною. Цього прогресу було б важко досягти, не зважаючи на вік розвитку дитини та послідовність розвитку гри.

Звертайтеся до послідовності гри, що розвивається, коли граєте з дитиною або дітьми.